В Кремлі перехрестилися . Український крилатий «Нептун» — серйозна проблема для агресора

Українська крилата ракета вже готується до своєї першої міжнародної прем’єри. На найбільшій збройовій виставці в Об’єднаних Арабських Еміратах, яка стартує в ці вихідні, вперше буде представлений макет самохідної пускової установки берегового комплексу “Нептун”. Така ж демонстрація планується і на збройовій виставці в Індії, яка почнеться відразу після “Айдекс”.

Коли в російському інформпросторі в черговий раз починають знущатися над нашими новими збройовими розробками, ми можемо спокійно ставити собі плюсик.

.

Раз така істерія за поребриком – значить, все ми робимо правильно. На цей раз вона вибухнула з приводу нашої нової крилатої ракети “Нептун”. Її яскраві пуски гарантовано потрапляють на екрани телевізорів, монітори комп’ютерів і телефонів, множаться користувачами соцмереж. Ще до поставки у війська “Нептун” став могутньою зброєю інформаційної війни.

Тепер пішла російська “отвєтка”. Мовляв, Україна скопіювала радянську ракету Х-35, і що наша “оборонка” її не витягне. Не буду питати, де хвалені російські “Армати” і винищувачі Су-57. Скажу пару слів про наш “Нептун” – а вірніше, про комплекс високоточного озброєння на базі нової крилатої ракети, у якого вже в кінці цього тижня буде міжнародна прем’єра. Але про це – трохи пізніше, а поки – ряд деталей по суті.

Крилата ракета “Нептун” створена як перша українська ракета, застосування якої можливе з різних типів носіїв – з кораблів, літаків і берегових комплексів. Саме завершення робіт по береговому протикорабельному ракетному комплексу – найближче завдання Державного підприємства “ДержККБ” Луч “, головний виконавець дослідно-конструкторської роботи зі створення українського ракетного комплексу “Нептун”. Береговий ракетний комплекс в першу чергу чекають наші ВМС. Так як боротися з кораблями противниками артилерією і РСЗВ – це від тимчасової відсутності інших рішень.

Український береговий ракетний комплекс призначений для контролю територіальних вод і проливних зон, захисту військово-морських баз, берегових об’єктів й інфраструктури узбережжя, захисту узбережжя на десантно-небезпечних напрямках. Комплекс виробляє цілевизначення і ураження супроводжуваних цілей протикорабельними крилатими ракетами. Бойове застосування комплексу забезпечується в простих і складних метеоумовах вдень і вночі при повній автономності наведення після пуску. За критерієм “вартість-ефективність” є оптимальним для вирішення бойових завдань на морі ракетами оперативно-тактичного класу.

У штатний дивізіон мобільного противокорабельного комплексу входять дві батареї. Кожна батарея включає командний пункт, три самохідних пускових установки, транспортно-заряджаючі і транспортні машини, засоби бойового і технічного забезпечення. Основне базове шасі для всіх машин, що входять в протикорабельний береговий мобільний ракетний комплекс – розробки і виробництва вітчизняного підприємства КрАЗ. Це нове шасі 8х8.

Але в основі комплексу – ракета. Навколо неї вибудовується вся конфігурація. Технологічна і промислова. Її можливості як засоби ураження ворожих цілей формують тактику застосування. Створення і виробництво ракет – один з досить помітних показників оборонно-промислових і військових амбіцій держав. Так повелося ще з тих часів, коли ракети поступово почали займати своє місце в бойовому строю. Тривалий період самої “топовою” ракетою вважалася американська Harpoon.

Але США постачали її тільки найближчим союзникам. Крім американських і французьких ракет Exocet, є конкурентні розробки у шведів – наприклад, це ракета RBS-15, яка постійно вдосконалюється. Частина країн закуповує китайські “бюджетні” С-801. Росія створила цілий набір нових як дозвукових, так і надзвукових ракет. Ведуть роботи в цій області і інші країни, включаючи Індію, Південну Корею, Японію.

Про детальні тактико-технічних характеристиках як ракети, так і ракетного комплексу “Нептун”, який створюється для української армії, в повному обсязі говорити поки рано. За підсумками випробувань неодноразово заявлялося, що ракета розрахована на ураження цілей на дальностях до 290 км. Це уточнення має значення швидше в контексті виконання Україною вимог режиму РКРТ, при можливих експортних поставках безпілотних літальних апаратів масою понад 500 кг, до яких відносяться і крилаті ракети. Такі БПЛА, якщо вони продаються або передаються країнам, які не є учасниками РКРТ, не повинні перевищувати дальність понад 300 км.

.

В цілому, як заявив в 2018 р Секретар Ради національної безпеки і оборони України Олександр Турчинов, стоїть завдання “розробити комплекси крилатих ракет не тільки наземного, а й також морського і повітряного базування. Дальність дії наших крилатих ракет і їх бойове спорядження не суперечать підписаним Україною міжнародними угодами для такого виду зброї “. Правда, вже в 2019 році після виходу Росії і США з Договору про ракети середньої і малої дальності, який, серед іншого, накладав обмеження на розробку, виробництво і використання ракет з дальністю понад 500 км, обмежень на такий клас озброєнь, власне немає і в України.

Оперативно-тактична протикорабельна ракета призначена для ураження бойових (десантних) надводних кораблів і транспортних суден зі складу ударних груп (конвоїв) – вдень і вночі, в будь-яких метеоумовах, при інтенсивних перешкодах і вогневій протидії супротивника. Стартова маса ракети – близько 700 кг. Швидкість польоту – 0,9 М. Низька висота польоту над гребенями хвиль на маршовій ділянці забезпечує непомітний підліт ПКР до атакованого корабля. Ракета має можливість з планування маршруту, атаки цілей в прибережній смузі. Ракета може застосовуватися як поодиноко, так і в залпі. Можливість стрільби залпом дозволяє підвищити ймовірність ураження корабля противника.

За основними блоками конструкція ракети аналогічна американській ПКР AGM-84 “Harpoon”: головка самонаведення і блок управління, бойова частина, паливний бак, рухова установка. Ракета виконана за нормальною аеродинамічною схемою і має складене крило і оперення великого подовження. У нижній частині корпусу – повітрозабірник. Крилата ракета в береговому і корабельних варіантах оснащується стартовим твердопаливним прискорювачем, розташованим тандемно з маршовим. Для маршового польоту використовується малогабаритний турбореактивний двигун, що працює на авіаційному гасі.

.

Правда, відразу після появи перших фотографій ракети “Нептун” частина знавців стала стверджувати, що ПКР “Нептун” на вигляд скоріше схожа на радянську/російську Х-35, а не на американський “Harpoon”. У цього є досить просте пояснення. Потужний ОПК СРСР створював тактичну крилату ракету Х-35 майже два десятиліття. Рішення було прийнято в 1983 р. Перші пуски відбулися в 1985 р. Але доведення ракети до остаточного вигляду тривало ще більше десятка років. У 1993 р на полігоні Опук в Криму ще проводилися чергові етапи випробувань. Ракети Х-35 були прийняті на озброєння в Російській Федерації аж у 2003 р під індексом “Уран”.

За часів СРСР планувалося, що серійне виробництво протикорабельної ракети Х-35 буде здійснюватися на Харківському авіаційному заводі. На підприємстві залишилася технічна документація на виробництво корпусу ракети Х-35. Не використовувати існуюче оснащення і виробничу лінію, а тупо витрачати державні гроші на відпрацювання нового корпусу, на думку генерального конструктора ДержККБ “Луч”, було невірно. Так, в майбутньому ми перейдемо на композитні матеріали, розробимо новий корпус, який буде набагато краще відповідати вимогам малопомітности. Але зараз час не терпить. Потрібні результати. І вони є. Те, що ховається під обводами ракетного корпусу, не має ніякого відношення до Х-35. Це власні рішення українських конструкторів.

Ракета оснащується осколково-фугасною бойовою частиною, яка наводиться в дію детонатором при зіткненні з ціллю, або на відстані – від неконтактних датчиків. Тип бойової частини – осколково-фугасна проникаючого типу. Маса – близько 160 кг. Це цілком достатньо для ураження надводних кораблів і транспортних суден водотоннажністю до 5000 т.

Система управління і наведення ракети – “інерційна з корекцією за даними супутникових систем” – одна з ключових головоломок, яку довелося вирішувати творцям “Нептуна”. Вона вирішена з опорою на продукцію вітчизняних підприємств. Ці рішення стали модульними і забезпечують необхідну точність виходу засобу ураження в район цілі.

Самі головки самонаведення ракети “Нептун” – окрема тема. Без цього потенціалу говорити про можливість створення в Україні нових керованих ракет класу “земля-повітря”, “повітря-повітря”, “берег-корабель” було б просто несерйозно. Придбати головки самонаведення за кордоном практично неможливо. Тільки в складі цілісних систем озброєнь, і то – якщо вам їх продадуть. Ціна питання – від десятка до сотень мільйонів доларів. Чим “крутіша” головка самонаведення – тим дорожча вся система.

На крилатій ракеті “Нептун” встановлена ​​нова комбінована активна радіолокаційна дводіапазонна головка самонаведення, яка створена в компанії “Радіонікс”. Максимальні кути відхилення зони пошуку по азимуту і куту місця – ± 60 °. Зона пошуку по дальності – від 100 м до 50 км. Показово, що в порівнянні з російською ДБН АРГС-35, встановленої на Х-35, розумна голова, розроблена компанією “Радіонікс”, має істотно менші габарити, кілограмів на 10 легша, має великі кути “прокачування” по горизонту і азимуту, велику дальність виявлення цілей і ряд режимів роботи, які в російській розробці просто відсутні.

Активна РГСН забезпечує пошук і виявлення цілі за попередньою цілевказівкою (ЦУ); вибір цілі, яка підлягає ураження; визначення положення цілі по азимуту і куту місця, дальності до цілі і швидкості зближення з ціллю; видачу визначених координат цілі в бортову систему наведення ракети; вимір дальності до перешкоди і видачу даних в бортову систему наведення ракети. У головки самонаведення передбачено кілька режимів роботи – включаючи можливість наведення РГСН на цілі за допомогою “маячка”. Ну, це так, про всяк випадок.

.

Польотне завдання для ракети формується за даними від автономного джерела цілевказівки. Після пуску ракети політ проходить на певних висотах під управлінням інерційної системи. При виході в заданий район, віддалений від цілі на кілька десятків кілометрів, виконується маневр “гірка” з набором висоти до декількох сотень метрів, включається РЛС передньобокового огляду, яка здійснює виявлення, розпізнавання цілі і видачу цілевказівки в бортову систему наведення ракети. БЦВМ виконує розрахунок оптимальної траєкторії виходу в район зустрічі зціллю. Ракета сама класифікує цілі, електронні портрети яких закладені в БЦВМ.

Після початкового захоплення цілі ракета вимикає радіолокаційну станцію передньобокового огляду, виконує зниження і здійснює маловисотний політ в сторону цілі. Після виходу ракети через радіогоризонт відбувається захоплення і супровід цілі активної радіолокаційної ГСН, висота траєкторії – мінімально можлива для ускладнення перехоплення ракети засобами ППО супротивника.

Бойова ефективність ракети визначається двома факторами. Перший фактор – сама ракета, її здатність вражати цілі. Наприклад, однієї ракети досить для ураження однієї цілі – десантного корабля або катера противника. Але щоб долетіти до цього катера, потрібно, наприклад, послати вісім ракет. Сім з них будуть або збиті, або їм завадить система радіоелектронної боротьби противника. І тільки одна прорветься і уразить ціль. Чим вища перешкодозахищеність, тим менше потрібно ракет. Застосування високозахищеної головки дозволить в два рази скоротити витрату бойових засобів: послати на виконання завдання не вісім ракет, а чотири.

Другий критерій ефективності ракети – відносна вартість ураження. Це відношення кількості ракет, необхідних для ураження, до вартості об’єкта. Технічні рішення, що забезпечують перешкодозахищеність ракети – це державна таємниця. Але у “Нептуна” вона дуже гідна. Особливо за рахунок алгоритмів роботи нових головок самонаведення, спеціального програмного забезпечення для цифрової обробки інформації в ДБН. Наприклад, для пошуку і виявлення кораблів противника, які могли поміняти своє місце положення за час підльоту ракети, може бути реалізований алгоритм її автономного виходу в призначений район з подальшим баражуванням по спіралі, що розширюється. Це дозволяє застосовувати її в умовах порушення противником функціонування глобальної супутникової системи.

На тлі цього констатуємо: в Україні при інтегруючій ролі ДержККБ “Луч” сформована нова вітчизняна школа і кооперація зі створення систем управління і наведення високоточної зброї. Успіх досягнутий завдяки високому професійному рівню фахівців цих підприємств і компаній, готовності, здатності й уміння їхніх керівників працювати в команді, що далеко не завжди просто. Ймовірно, позитивну роль в цьому зіграла позиція і фактор впливу з боку генерального конструктора і директора ДержККБ “Луч” Олега Петровича Коростельова, який несе особисту відповідальність за підсумковий результат, а тому повинен забезпечити високу і розумну планку вимог в роботі з співвиконавцями і їхній взаємодії.

Реалізовані в Україні рішення зі створення систем управління і головок самонаведення можуть вважатися унікальними. Це те, що відноситься до розряду критичних технологій. Їхнє подальше застосування безпосередньо пов’язано з бойовими можливостями зброї, а більш масштабно – з оборонними або наступальними потенціалами держав. Тому-то і зберігаються ці критичні секрети вельми ретельно. До речі кажучи, ряд зарубіжних розробників ракетного озброєння вже звернулися до України з проханням розглянути можливість використання української “голови” в своїх проектах. Правда, відповіді, що їх задовольняє вони не отримали.

Трохи про двигун. Руховий, четвертий, блок ракети “Нептун” також став яскравим прикладом комплексування надійних, перевірених рішень і отримання ефекту синергії від такого об’єднання. Ракета, яка розміщується в ТПК, має два двигуни – стартовий і маршовий. Перший забезпечує швидкий старт ракети з ТПК, вихід ракети на режими польоту, необхідні для запуску основного, маршового двигуна. Після цього “стартовик” відстрілюється і ракету рухає до цілі турбореактивний двигун.

В якості стартового реактивного двигуна був застосований стартовий прискорювач від зенітної ракети протиповітряної комплексу С-125. Енергетичні можливості “стартовика” від ракети ЗРК С-125 були прораховані під нове завдання. Більш того, і це ще один важливий плюс – Україна володіє значним запасом цих ракет. Маршовий двигун на “Нептуні” – серійний і надійний турбореактивний МС-400. Його виробляє запорізьке підприємство “Мотор Січ”, яке має цілу лінійку двигунів для безпілотних літальних апаратів різних класів. Деякі з цих двигунів здатні рухати в небі стратегічні безпілотники – аж до маси в кілька тонн. Звичайно, тут можна сказати, що Україні пощастило. Є двигун – бери, став, літай. Але будь-яке “везіння” насправді – це чиясь ненаситне бажання робити свою справу і досягати результату, всупереч зовнішнім бездіяльності, байдужості або навіть погроз.

МС-400 увібрав в себе кращі риси серійної продукції “Мотор Січ” і яскраві конструкторські рішення ЗМКБ “Івченко-Прогрес”. Оригінальна конструкція повітрозабірника спільно з іншими рішеннями забезпечила максимальне отримання потужності – 96% від розрахункових можливостей двигуна. Такого ККД в складі виробу не забезпечує жодна попередня розробка із застосуванням двигунів “Мотор Січі”. Більш того, в ході випробувань було підтверджено рішення, що за рахунок балансу ваги бойової частини і палива можна збільшити дальність пуску. А збільшена ємність паливного бака і більш енергетичне паливо ще більше розширять модернізаційні можливості ракети в майбутньому – якщо в цьому буде необхідність.

Що ж стосується цілевказівки для ракетного комплексу, то для мобільної берегової версії реалізується концепція рознесених засобів виявлення/цілевказівки та засобів ураження цілей. Серед іншого, ставка зроблена на створення системи освітлення обстановки на морських акваторіях із застосуванням як відпрацьованих, так і нових технологічних рішень. Щоб не вдаватися в деталі завчасно, наведу слова заступника міністра оборони України в інтерв’ю журналу Defense Express: “для створення системи спостереження і контролю обстановки в акваторії як Чорного, так і Азовського морів передбачається закупівля радіолокаційніх станцій Морського призначення нового покоління – для спостереження за надводною обстановкою, виявлення цілей та визначення їхніх координат. Йдеться про станції як вітчізняного, так і закордонного виробництва”.

Крім “далекої хвилі” для “Нептуна” також передбачається багатоваріантність отримання цілевказівки шляхом обробки даних від наземних радіолокаційних станцій різних типів, вертольотів, літаків, безпілотних літальних апаратів.

Можна з упевненістю стверджувати, що в промислову і бойову історію “Нептуна” будуть поступово вписуватися все нові і нові сторінки. Більш того, українська розробка вже готується до своєї першої міжнародної прем’єри. На найбільшій збройовій виставці в Об’єднаних Арабських Еміратах, яка стартує в ці вихідні, вперше буде представлений макет самохідної пускової установки берегового комплексу “Нептун”. Така ж демонстрація планується і на збройовій виставці в Індії, яка почнеться відразу після “Айдекс”. Передбачаю усмішки – “дак це ж макет”. Наберіться терпіння. У всій красі всі типові машини берегового противокорабельного комплексу при виконанні завдання ви побачите вже найближчим часом – в ході чергового і важливого етапу випробувань. Так, це завдання поки не бойове. Але зате вже зрозумілі терміни, коли комплекс буде поставлятися у війська, якщо все буде “ок”. І чи варто тепер дивуватися, чому наш “Нептун” так злить Росію?
Джерело

Share
error: Content is protected !!